ТЕМА 5. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА І СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ
5.1. Соціальна структура і соціальна стратифікація
Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілістю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. На підставі цього ми можемо стверджувати, що кожна соціальна система, в тому числі й суспільство, має певну соціальну структуру.
Саме в цій темі ми повинні визначити з чого складається соціальна структура суспільства та що є підґрунтям для соціальної стратифікації.
Соціальна структура суспільства – це ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об`єднаних стійкими зв`язками і відносинами.
Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою. Це розподіл суспільства на окремі спільноти (класи, групи), вказує на різне положення людей один до одного з огляду на багаточисельні критерії. Основними елементами соціальної структури є індивіди, тобто люди, які займають певні соціальні статуси в суспільстві та виконують у ньому певні соціальні ролі. На підставі статусно-ролевих принципів і відбувається об`єднання індивідів у групи та інші соціальні спільноти.
Види соціальної структури суспільства:
1. Соціально-територіальна підструктура – це структура, яка охоплює територіальні спільноти (міське, сільське населення, поселенські групи). Формується на підставі нерівномірності розміщення виробництва й розселення людей.
2. Соціально-професійна підструктура – це сукупності існуючих у суспільстві професійних груп і відносини між ними. Обумовлена професійним розподілом праці та спеціалізацією.
3. Соціально-класова підструктура – це соціальні класи, верстви, групи, касти, стани. Виникає як результат роз`єднання людей. Відображає картину соціальної нерівності.
4. Соціально-етнічна підструктура – це історичні спільноти людей – рід, плем`я, народність, нація, етнос. Виникає як результат об`єднання людей територією, економікою, культурою, звичаями, традиціями, психологічними особливостями.
5. Соціально-демографічна підструктура – це структура, яка зумовлена статтю, віком (чоловіки, жінки, діти, молодь, особи працездатного віку, пенсіонери).
Отже, соціальна структура суспільства в його вертикальній проекції є ієрархічно організована сукупність статусів, груп, верств та класів. Факт нерівності зумовлює розвиток і зміну соціальної структури. Нерівність людей виявляється у різних аспектах їх буття. Але про соціальну нерівність йдеться тільки тоді, коли вона за якимось критерієм закріплена інституціонально як базовий принцип вертикальної класифікації людей. Наприклад, у простих суспільствах соціально значущими були належність до певного роду, стать, вік, що відповідно трансформувалися в ієрархію родинних, вікових і статевих груп. Соціологія соціальну нерівність розглядає як результат соціальної стратифікації.
Соціальна стратифікація – це поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.
Теорію соціальної стратифікації було створено на початку 40-х років ХХ ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К. Девісом та іншими вченими, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричинена розподілом функцій у суспільстві. На їх думку, кожна страта поєднує тих людей, які мають приблизні доходи, владу, освіту та престиж.
Економічне вимірювання стратифікації визначається багатством та доходом. Доход – це кількість грошових надходжень індивіда або родини за певний період часу (місяць, рік). Багатство – це те, чим люди володіють.
Освіта вимірюється числом років навчання в державній або власній школі або вищому навчальному закладі.
Влада – це можливість окремих індивідів та соціальних груп нав`язувати свою волю іншим людям незалежно від їх бажання та мобілізувати ресурси для досягнення мети.
Престиж – це повага, якою в суспільній думці користується та чи інша професія та рід занять.
Суттєво, що для кожної соціальної страти характерні певні форми використання матеріальних та культурних благ, а також певний уклад життя.
Признаками, які дозволяють бачити цю сторону стратифікації, є:
1. Використання життєвих благ, наприклад, район проживання, місця відпочинку, якість медичного обслуговування та ін.
2. Використання культурних благ, наприклад, об`єм та характер соціальної інформації, освіти та культурної продукції.
3. Характер сімейних відносин, наприклад, тип домашнього господарства, форма виховання дітей, чоловічі та жіночі ролі.
4. Характер неформальних зв`язків, наприклад, коло спілкування, норми неформального спілкування та зв`язків.
Таким чином, соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Тому стратифікація – риса будь-якого суспільства.
5.2. Типи стратифікаційних систем
В цьому питанні ми повинні розкрити основні види та типи соціальної стратифікації. Простратифікувавши населення країни, можна виділити страти (верстви), з яких воно складається.
Стратифікаційна система – це система регульованої нерівності, при якій члени суспільства знаходяться вище або нижче відповідно до прийнятих степенів різниць.
Соціологи розрізняють закриті та відкриті типи соціальної стратифікації.
Соціальну структуру, члени якої з легкістю змінюють свій соціальний статус, називають відкритою системою стратифікації. До цієї системи відносяться класи. У відкритій системі можливі і бажані переміщення з одного класу в інші.
Соціальну структуру, члени якої з великим трудом змінюють свій соціальний статус, називають закритою системою стратифікації. До такої системи відносять рабство, касти й стани.
Розглянемо їх детальніше.
Почнемо з закритого типу стратифікаційної системи, яка включає в себе рабство, касти, стани.
Рабство – це економічна, соціальна та юридична форма закріплення людей. Рабство було граничною формою нерівності, при якій одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому – йому відводилася роль слуги чи солдата.
Касти – це така соціальна група, членство в якої людина зобов’язана виключно народженню. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерні вони для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов`язана з індуїзмом і з ученням про “переселення душі”. Сподівання на те, що в “наступному” житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.
Стани – це соціальна група, яка має закріплені звичаї та юридичні закони, права та обов`язки. Для цієї системи, яка включає кілька страт, характерна ієрархія, виражена у нерівності їх положення та привілей. Стани властиві європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До нижчого – духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану – вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.
Далі розглянемо відкритий тип стратифікації, до якого відносять класи.
Клас – угруповання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.
Цей тип стратифікованого суспільства є головним об`єктом соціології марксизму. Її основоположник К.Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін. Якщо належність до соціальної страти в рабстві, кастах та станах фіксувалося офіційно – правовими або релігійними нормами, то в класовому суспільстві все зовсім інакше. Ніякі правові документи не регламентують місце індивіда у соціальній структурі. Кожна людина має право переходити, при наявності здібностей, освіти чи доходів, з одного класу до іншого.
У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи: вищий, середній та нижчий клас.