ТЕМА 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО: ПРЕДМЕТ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ
1.1. Об’єкт, предмет, категорії соціології
Намагання пізнати осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії. Розвиток суспільства та суспільствознавства наприкінці XVIII – початку XIX століття викликав виникнення соціології як самостійної науки. В цей час світ переживав глибокі соціальні зміни, пов’язані з переходом від традиційного до індустріального суспільства.
Слід виділити три групи факторів, що сприяли процесу виникнення сучасної соціології.
1. Соціально-економічні фактори – індустріальна революція, ринок вільної праці, розвиток торгівлі та ін.
2. Соціально-політичні фактори – новий соціальний порядок, панування буржуазних шарів, державна бюрократія, парламентаризм і т. ін.
3. Інтелектуальні фактори – філософські ідеї епохи Просвітництва, з її духовними орієнтирами – гуманізмом, раціоналізмом, свободою особи, ідеями Вольтера, Руссо, Сен-Симона та ін.
Варто підкреслити, що процес становлення соціології стимулювався прагненням перебороти умоглядність, абстрактність науки про суспільство, перейти до наукового аналізу конкретних явищ життєдіяльності суспільства, заснованого на спостереженні й експерименті.
Термін “соціологія” походить від латинського слова “societas” (суспільство) та грецького “logos” (слово, вчення). Впровадив його до наукового обігу французський вчений Огюст Конт на прикінці 30-х років XIX ст. Він, по-перше, ототожнював соціологію з суспільствознавством, що охоплює всі галузі знань про суспільство. По-друге, О. Конт вважав, що соціологія при дослідженні суспільства повинна грунтуватися на позитивних соціальних фактах, а не на абстрактних міркуваннях, застосовувати науковий підхід, заснований на спостереженні й експерименті. На думку О. Конта, соціологія (яку він спочатку називав “соціальною фізикою”) повинна запозичити з природничих наук об’єктивність, перевірність доказовість. По-третє, О. Конт підкреслював необхідність практичного використання науки в області соціальних реформ. Він був глибоко переконаний, що знання, добуті з допомогою наукових досліджень, можна ефективно використовувати для покращення управління добробутом суспільства.
На рубіжі XIX-XX ст. у наукових дослідженнях суспільства, поряд з економічним, політичним, демографічним та іншими аспектами, став виокремлюватись й соціологічний. Відповідно предмет соціології став обмежуватися вивченням соціальних аспектів суспільного буття.
Французький філософ і соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917) першим застосував “вузьке” трактування соціології як науки. З його погляду роль соціології полягала, насамперед, у вивченні соціальних факторів і соціальних процесів суспільного життя, їх опису і систематизації. Таким чином, соціологія, концентруючи увагу на вивченні соціальних факторів і явищ соціальних відносин та процесів, оформлялась як галузь знань, що існує поряд з іншими суспільними науками – філософією, історією, політологією.
Соціологія має своє коло проблем, свою сукупність специфічних понять та уявлень, використовує характерний для неї спосіб порушення питань та знаходження відповідей на них. Усе це дає підстави для визначення сутності соціології як науки про суспільство.
Специфіка соціології визначається її об’єктом та предметом. Предмет та об’єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, не тотожні. Об’єктом є все, на що спрямоване дослідження (один і той самий об’єкт можуть вивчати різні науки).
Об’єкт дослідження соціології – суспільство, яке розглядається у двох аспектах:
– як соціальний організм, що складається із взаємопов’язаного комплексу різних елементів – соціальних інститутів, соціальних спільнот, соціальних груп та індивідів;
– як найскладніша природно-історична соціальна система – органічна спільність соціальної, політичної, економічної і духовної сфер.
Складність об’єкта соціології зумовлює особливо ретельне визначення її предмета. Предмет завжди чітко відокремлює сферу й мету дослідження, окремі аспекти, особливості, відносини об’єкта дослідження.
У сучасній науковій літературі існує кілька поглядів на предмет соціології. Наприклад, соціологія –
– “наука про становлення і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і процесів…” (В. Ядов);
– “наука про суспільство, як систему, що перебуває в постійному розвитку.” (М. Руткевич);
– “…научне дослідження суспільства і соціальних відносин, спосіб вивчення людей.” (Н. Смелзер).
Багатоманітні дефініції так чи інакше зводяться до того, що соціологія визначається як наука про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних відносин і соціальних процесів, що виникають при взаємодії великих соціальних груп у суспільстві. Таким чином, предметна сфера соціології охоплює різноманітні дії, зв’язки, відносини, що відбуваються у суспільстві, а також закономірності виникнення і функціонування соціальної реальності.
Соціологія це наука про закономірності становлення, функціонування, розвитку суспільства як соціальної системи, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізм і принципи їх взаємодії.
Визначальною властивістю предмета соціології є те, що він являє собою усю сукупність дії, зв’язків, відносин, явищ і процесів у суспільстві, що мають назву соціальних.
Що таке соціальне?
Соціальне – (лат. socialis – товариський, громадський) – сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, що формуються індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.
Специфіку соціального характеризують такі основні риси:
– це загальна якість, властивість притаманна усім індивідам, спільнотам, що формується в результаті процесів соціалізації й інтеграції людини в суспільство, в суспільні відносини;
– це є наслідком спільної діяльності різних індивідів та їх груп і може бути виражено в культурі, оцінках, орієнтаціях духовної діяльності, способі життя людей і т.ін.;
–зміст і характер взаємодії між суб’єктами (індивідами, групами, спільнотами) є результатом виконуваних людиною визначених соціальних ролей, що він бере на себе, стаючи членом певної соціальної спільноти.
Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка індивіда, групи зумовлюється поведінкою іншого індивіда або групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних рис суспільних відносин.
Основою змісту поняття “соціальне” є протилежність “рівність-нерівність”. Відповідно до цього, соціологія – це наука, що вивчає відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь в економічному, соціальному, політичному і духовному житті, різняться не лише рівнем але й джерелом своїх доходів, структурою споживання, способом, якістю та стилем життя, а також структурою ціннісних орієнтирів, мотивами і типом поведінки.
Далі слід визначити категорії соціології, які відображають властивості, суттєві риси, характеристики її предмета, тобто соціальної дійсності.
Соціологічні категорії можна класифікувати за різними підставами (наприклад, за рівнем соціологічної теорії, за обсягом відображення соціальної дійсності, за сутністю соціальних зв’язків, соціальних процесів тощо).
Існує класифікація, за якою соціологічні категорії умовно поділяють на дві основні групи:
1. Категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру з її основними елементами – “соціальна статифікація”, “соціальна верства”, “соціальна група”, “соціальна спільність”, “особистість” та ін.
2. Категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни – “соціальний розвиток”, “соціальна трансформація”, “соціальна мобільність” та ін.
3. Більш поширеним є підхід, за яким виділяють три групи категорій.
4. Загальнонаукові категорії у соціологічному заломленні (“суспільство”, “соціальна система”, “соціальний розвиток” тощо).
5. Безпосередньо соціологічні категорії (“соціальна група”, “соціальний статус”, “соціальна роль”, “стратифікація”, “маргіналізація”, “соціальна мобільність”, “соціальний інститут”, “соціальний контроль” тощо).
6. Категорії дисциплін, суміжних із соціологією (“сім’я”, “особистість” тощо).
Необхідно ще раз підкреслити що центральною для соціології визнають категорію “соціальне”, яка відображає і виражає специфіку буття суспільства в цілому, а відповідно – специфіку всіх соціальних процесів і суб’єктів. Існують також і так звані процедурні соціологічні категорії, які відображають в основному особливості збору, аналізу й обробки соціальної інформації, організації соціологічних досліджень і обробки їх результатів (“соціологічне дослідження”, “методологія”, “методика і техніка дослідження”, “соціологічний вимір”, “емпірична ентерпритація понять” тощо).
Кожна з соціологічних категорій відображає окрему сторону об’єктивного світу, а їх зв’язок, діалектична єдність дають адекватне уявлення про те чи інше соціальне явище, процес, соціальний інститут, соціальну систему.
1.2. Структура системи соціологічного знання
Соціологія як наука про суспільство, соціальні спільноти, соціальні відносини, процеси та інститути, механізми їх функціонування та взаємодії, має складну структуру. Структура соціологічного знання відображає складність об’єкта і предмета соціології, а також особливості її виникнення та розвитку.
Існує багато підходів до визначення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології. При найширшому визначенні виокремлюють дві предметні зони – макро і – мікрорівень, а також два основних напрями – теоретичний (фундаментальний) і емпіричний (прикладний).
Макросоціологія вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних елементів (К. Маркс, Г. Спенсер, Т. Парсонс, Р. Мертон, М. Вебер, В. Парето та інші).
Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистому рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки, тобто на все те, що створює і змінює суспільство (Дж. Хоманс, Дж. Мід, Дж. Морено та інші).
Ці рівні взаємопов’язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей відбувається в межах конкретних соціальних систем, структур та інститутів.
Два основних напрями соціології – теоретичний і емпіричний – виникли в результаті конкретизації соціальної філософії, спеціалізації та кооперації суспільних наук і розвитку емпіричних соціальних досліджень. При цьому до кінця XIX ст. теоретичні та емпіричні соціальні дослідження практично не були взаємопов’язані.
Проте, в процесі розвитку суспільства та наук про нього неухильно зростала потреба в об’єднанні різних рівнів системи соціального знання, а також зростали і вимоги до практичного вирішення соціальних проблем в окремих сферах життєдіяльності людей.
Тому в 50-х р.р. ХХ ст. американський соціолог Р. Мертон запропонував вирішення цієї проблеми, яке полягало у формуванні ще одного рівня соціологічного знання – теорій середнього рівня. На його думку, теорії середнього рівня являють собою систему галузей соціологічної науки, які вивчають окремі соціальні спільноти, організації, інститути, процеси та явища або окремі сфери суспільного життя.
Завдяки розвитку соціологічних теорій середнього рівня система соціологічного знання на сучасному етапі свого розвитку набула трирівневої структури:
1. Загальносоціологічна теорія, або фундаментальний рівень знання.
2. Соціологічні теорії середнього рівня, які конкретизують положення загальної теорії, здійснюючи перехід від загальних концептуальних положень до емпіричних знань.
3. Конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження, або прикладний рівень знань.
Теоретична соціологія охоплює різноманітні течії, школи, напрями, концепції, які зі своїх методологічних позицій пояснюють закономірності розвитку і функціонування суспільства загалом, дають їм свої інтерпритації. Наприклад, теорія суспільно-економічної формації (К. Маркс), структурно-функціональна теорія суспільства (Т. Парсонс), теорії соціального конфлікту (К. Маркс, Г. Зіммель, Л. Козер, Р. Дарендорф), соціокультурні (П. Сорокін, А. Тойнбі та ін.), індустріально-технологічні (Р. Арон, Д. Белл, А. Тоффлер, З. Бжезінський, А. Турен) тощо.
Теоретична соціологія охоплює на високому рівні абстрагування причинні зв’язки в розвиткові соціальних явищ, описує соціальні взаємозв’язки в загальному вигляді.
При цьому, загальносоціологічна теорія, концентруючи в собі систему перевірених вихідних наукових тверджень, є базою для розвитку соціологічних теорій середнього рівня.
Соціологічні теорії середнього рівня – це галузі соціологічного знання, які мають своїм предметом дослідження закономірності розвитку відносно самостійних, специфічних підсистем суспільного цілого і соціальних процесів.
Типологію теорій середнього рівня становлять:
1. Спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих спільнот, а також сутність і основні характеристики людини соціальної (наприклад, соціологія особистості, колективу, сім’ї, етносоціологія, соціологія молоді й інших вікових груп).
2. Галузеві соціологічні теорії, що вивчають механізми життєдіяльності і функціонування окремих сфер суспільства, соціальну реалізацію форм суспільної свідомості (наприклад, соціологія праці, управління, освіти, виховання, економіки, політики, права, охорони здоров’я, громадської думки).
Теорії середнього рівня надають можливість, по-перше, створити надійну та зручну теоретичну основу для дослідження конкретних сфер людської діяльності й окремих соціальних структур; по-друге – сприяти удосконаленню регулювання соціальних процесів, відносин на рівні соціальних інститутів, окремих сфер соціального життя суспільства та його ланок.