http://pain.bbok.ru/ pain. ru-ru Mon, 22 Oct 2012 21:10:08 +0400 MyBB/mybb.ru http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=124#p124 <p><strong>7. Експериментальне визначення коефіцієнтів активності. Рівняння Гіббса-Дюгема.<br /></strong></p> <p>Прямі методі - безпосередньо визначають активність речовини:<br />-по тиску пари речовини<br />-по розподілу між рідкими фазами<br />-по зміні ЕРС розчину<br />-по рівновазі хімічних реакцій тощо<br />-зниженню температури замерзання (кріоскопічний метод)<br />-по підвищенню температури кипіння (ебуліоскопічний метод)<br />-осмометрично</p> <p>Опосередковані методі - &#947;(і) та &#945;(і) знаходять розрахунком після визначення&#947;(і) та &#945;(і) іншого компонента<br />Для цього використовують рівняння Гіббса-Дюгема<br />(1)<br />Сума активностей всіх компонентів розчину виражена через мольні долі дорівнює 1, так само як сума &#8721;N(i)=1, звідси якщо активність солі падає, то росте активність розчинника і навпаки.</p> <p><strong>8. Розрахунок коефіцієнтів активності електролітів.</strong></p> <p>Для розведених розчинів електролітів коефіцієнт активності визначається головним чином електростатичною взаємодією іонів. Електростатична теорія дозволяє розрахувати коефіцієнт активності в розведених розчинах. Для цього введено поняття іонної сили розчині І, що характеризує інтенсивність електричного поля діючого на іони в розчині <br />(1)<br />Для 00,1-0,03m розчинів задовільну точність разрахунку коефіцієнта активності забезпечує рівняння Дебя_Гюккеля<br />(2)<br />(3)</p> <p><strong>9.Будова дисоціація та властивості води як розчинника.</strong></p> mybb@mybb.ru (anesthesia) Mon, 22 Oct 2012 21:10:08 +0400 http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=124#p124 http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=121#p121 <p>12.4. Напрями соціоінженерної діяльності</p> <p>Поступово, з розвитком соціальної інженерії в ній відбувається розподіл праці. Це доводиться враховувати при визначенні основних напрямів спеціалізації фахівців по соціальній інженерії. В рамках соціоінженерної діяльності можна виділити умовно чотири напрями:<br />1. Соціоінженерний аналіз соціальних систем (проведення соціоінженерних досліджень <br />2. Проектно-конструкторський напрям.<br />3. Організаційно-технологічний напрям.<br />4. Консультативно-управлінська діяльність.<br />Розглянемо запропоновані напрями соціоінженерної діяльності&#160; детальніше.&#160; Соціоінженерний аналіз соціальних систем слід розглядати як особливий різновид прикладних соціальних (соціологічних) досліджень. Як і інші прикладні дослідження, вони направлені на рішення практичних соціальних проблем і в першу чергу, проблем управління. Тому інженерні дослідження характеризуються більшою мірою прагматичною (праксеологічною) орієнтацією. В процесі досліджень поняття соціологічної науки перекладаються мовою рішень, нормативів, розпоряджень, що регламентують поведінку людей по цілеспрямованій зміні соціальних об'єктів. Прикладом соціоінженерних досліджень є діагностичні, проективні і інноваційні дослідження соціальних систем, об'єктів. Соціоінженерний аналіз слід розглядати і як один з напрямів спеціалізації у області соціальної інженерії. Фахівець, що одержав інженерно-дослідницьку підготовку, може працювати в різних організаціях і фірмах як аналітик, діагност, експерт з соціальних (соціологічним) питань. Цьому відповідає кваліфікація соціального інженера-дослідника, тобто інженера, орієнтованого на вивчення соціальних об'єктів і систем з погляду можливостей їх створення і перетворення в заданому напрямі.<br />Призначення другого напряму (інженерно-конструкторська (інженерно-проектувальна) діяльність) спеціалізації соціальних інженерів полягає в створенні якісно нових або зміні вже існуючих соціальних об'єктів і систем. З погляду змісту соціоінженерне проектування є науково-практичною діяльністю, пов'язаною з побудовою нових соціальних об'єктів або їх станів. Якщо говорити про формальні цілі і задачі, то ця діяльність включає розробку не тільки самих проектів розвитку соціальних систем, але і засобів їх практичної реалізації (соціальних технологій). Соціальне проектування (і конструювання як різновид соціоінженерної діяльності) безпосередньо включене в систему управління. Воно здійснюється в основному на стадії підготовки управлінських рішень і виступає у формі соціальних проектів, програм, планів і технологій. Розробка соціальних проектів і технологій їх реалізації пред'являє достатньо високі вимоги до професійних якостей конструкторів і проектувальників. По своєму інтелектуальному змісту інженерно-конструкторська діяльність близька до наукової творчості. Інженер-конструктор повинен володіти багатою творчою уявою і фантазією, гнучкістю і варіативністю мислення, розвиненим естетичним смаком, схильністю до новаторства.<br />Організаційно-технологічна діяльність охоплює собою процес реалізації соціальних проектів і технологій, а також упровадження соціальних новин. Фахівців, що працюють в цій сфері, найчастіше називають соціальними технологами. Між соціальними конструкторами (проектувальниками) і соціальними технологами існує чітке розділення функцій. Перші створюють соціальні проекти і технології і, отже, готують методичні засоби, пов'язані з їх реалізацією, другі – організовують і забезпечують процес їх упровадження. Соціальні технологи можуть брати участь в створенні соціальних технологій і виробленні практичних рекомендацій по їх упровадженню. Проте їх головна задача – так би мовити, &quot;вдихнути життя&quot; в соціальні проекти, реалізувати їх на практиці. <br />Соціальні технологи – найчисленніший загін фахівців, що працюють в соціальній інженерії. До недавнього часу до них відносилися багато заводських (промислових) соціологів і психологів, що використовують в своїй практичній діяльності засоби і методи соціальної інженерії. Соціоінженерною діяльністю займалися і фахівці кадрових служб і підрозділів організацій (відомств). В умовах посилення економічної кризи в нашій країні значна частина цих фахівців перейшла в інші галузі народного господарства і перш за все – в комерційні структури, навчальні заклади і інші організації. Проте не викликає сумніву той факт, що для ефективного розвитку соціальної інженерії в нашій країні потрібні високоосвічені соціальні технологи, що є повноцінними учасниками процесу управління в організації, підприємстві або фірмі, оскільки соціоінженерна діяльність на підприємстві повинна стати складовою частиною системи його функціонального управління разом з економічним і техніко-технологічним регулюванням виробничої діяльності. <br />Консультативно-управлінська діяльність (управлінське консультування) є най розповсюдженою у нас і за кордоном формою соціоінженерної діяльності.&#160; Консультативно-управлінська діяльність передбачає весь комплекс послуг по діагностуванню, проектуванню, плануванню і впровадженню соціальних технологій. Тому вона включає в себе елементи інженерно-дослідної, проектно-конструкторської і організаційно-технологічної діяльності. Послуги консультантів з управління надаються клієнтам на договірних, комерційних засадах. Консультативно-управлінська діяльність має як сильні, так і слабкі сторони з точки зору ефективності послуг, що надаються. Її переваги у зрівнянні з діяльністю внутрішніх спеціалістів і консультантів, що є постійними штатними працівниками організації, виявляється в більшій об'єктивності та неупередженості&#160; отриманих оцінок і результатів. До числа обмежень треба віднести недостатні знання щодо досліджуваної організації, що може призвести до неврахування деяких моментів її специфіки, втрати певних факторів.<br />Соціальний інжиніринг як комплекс, послуг, що надаються на комерційних основах, по дослідженню, проектуванню і обслуговуванню нових соціальних об'єктів признається у всьому світі складовою частиною процесу управління. За якість послуг, що надаються, консультанти по управлінню несуть не меншу відповідальність (фінансову і юридичну), ніж працівники даної організації.<br />Таким чином, кожний з напрямів соціоінженерної діяльності пов'язаний в тій чи іншій мірі з управлінням соціальними об'єктами або системами. Разом з тим вони характеризуються деякими відмітними особливостями, обумовленими, з одного боку, їх роллю в процесі управління, а, з іншого, – конкретним змістом і специфікою інженерної праці. Таким чином, спеціалізація соціологів у області соціальної інженерії повинна здійснюватися, з нашої точки зору, по чотирьох напрямах: інженерно-дослідницької, проектно-конструкторської, організаційно-технологічної і консультативно-управлінської діяльності. Їм відповідають чотири основні кваліфікації соціального інженера: інженер-дослідник, інженер-конструктор (соціальний конструктор), інженер-технолог (соціальний технолог)&#160; і інженер-консультант по управлінню.</p> mybb@mybb.ru (anesthesia) Sun, 21 Oct 2012 23:56:51 +0400 http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=121#p121 http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=113#p113 <p>Особистий статус – це становище людини в малій (первинній) групі, що обумовлюється тим, як ставляться до нього оточуючі.<br />У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей, скажімо, студента, громадянина держави, сина, покупця та інші. Уся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю, називається рольовим набором. Людина не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей. Набір ролей визначається її соціальним положенням у конкретній соціальній структурі – демографічній, сімейно-родовій, економічній, політичній, професійній тощо.<br />Соціальні ролі – це певні способи дій, поведінки індивіда (або групи), які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються залежно від соціального статусу.<br />Якщо сам статус визначає позицію людини в суспільстві (учень, студент, військовий, дружина), то соціальна роль – функція яка виконується нею в даній позиції. Функції (рольові дії) в кожному суспільстві визначаються загальноприйнятими в ньому нормами і часто закріплюються в різних документах (законах, правилах, інструкціях, статутах і т.п.).<br />Розглянуто далеко не всі елементи особистості як соціальної системи, а лише основні, які певною мірою характеризують особистісну природу. Соціологічний аналіз особистості – це погляд на її духовний і життєвий шлях через призму способу мислення та способу життя конкретного суспільства та його складових, соціальних груп.</p> <p>10.2. Соціологічні теорії особистості</p> <p>Соціологічні концепції особистості об'єднують цілий ряд різних теорій. Всі вони визнають особу як специфічне утворення, сформоване під впливом тих або інших соціальних чинників. Соціологічні концепції особистості почали розвиватися у другій половині 19 – початку 20 століття. Серед яких провідними є марксистська теорія особистості, роль в теорії особистості та інші.<br />Марксистська теорія особистості. Її основними принципами є: встановлення залежності особи від об'єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних і предметно-діяльносних особливостей її соціалізації, внаслідок чого найважливіше значення набуває соціальна типологія особи (тобто виявлення її соціально-сутнісних рис), яка обумовлена її життєдіяльністю.<br />Природа особистості в цій теорії є складним комплексом взаємозв'язку соціального, психологічного, біологічного. У відмінності від інших, ця концепція виділяє в особі не фізичну природу, а її соціальну якість. Суть особи полягає в сукупності усіх суспільних відносин, а кожна людина – продукт суспільства, своєї епохи, носій виробничних, класових, сімейних, національних, політичних, релігійних і інших відносин. Згідно з цією теорією індивід є продуктом суспільства, тобто спільної діяльності людей. З'являючись на світ, людина не має свідомості, природжених ідей. Вони виникають як віддзеркалення людиною суспільних відносин, що історично склалися, стану матеріальної і духовної культури. Більш того, риси особи обумовлюються історичним типом суспільства (феодальне, капіталістичне, соціалістичне), приналежністю її до певного суспільного класу (робітники, селяни), особливостями національного характеру, специфікою умов і змісту праці.<br />Рольова теорія особистості. Розроблена американськими соціологами і соціальними психологами Р. Лінтоном, Дж. Морено, Т. Парсонсом,&#160; &#160; &#160; &#160; &#160; &#160; &#160; &#160; &#160; &#160; &#160; &#160;Р. Мертоном. Згідно з рольовою концепцією одиницею соціального аналізу в соціології є не діючий індивід, а роль. Кожна людина в різних групах (малих і великих) займає якесь певне положення (статус), з яким пов'язані його зразки поведінки. При цьому група, в яку включений індивід, чекає від нього такої поведінки, яка найбільшою мірою відповідає даним зразкам. Отже, ми можемо говорити про рольову поведінку батька, матері, друга і т.д.<br />Процес реалізації ролей залежить від багатьох чинників:<br />– біопсихологічних можливостей людини, які можуть сприяти або гальмувати виконання тієї або іншої соціальної ролі;<br />– особового зразка, що визначає комплекс ідеальних рис, які індивід повинен проявляти при виконанні ролі, а також комплекс ідеальних засобів поведінки, які група чекає від людини;<br />– характеру ролі, прийнятої в групі, і характеру соціального контролю, покликаного стежити за виконанням членами групи ролевої поведінки;<br />– структури групи, її згуртованості і ступеня ідентифікації індивіда з даною групою.<br />Оскільки соціальні ролі пов'язані з перебуванням людини одночасно в декількох соціальних групах, то особистість тим самим є похідна від сукупності тих соціальних груп, в які включений індивід.<br />Рольова теорія особистості (як і марксистська) особливу увагу надає соціальним якостям особи, конкретизуючи і уточнюючи характер їх прояву. Проте рольова теорія особи не абсолютизує властивості особи, обумовлені її класовою приналежністю і природою суспільно-економічної формації.<br />Крім того, в рамках рольової теорії існують і інші концепції теорії особистості, такі як: теорія дзеркального «Я», окремі гілки необіхевіоризму, концепція установки та ін.<br />Теорія дзеркального «Я», розроблена американськими соціологами&#160; &#160; &#160; &#160; &#160;Ч. Кулі і Дж. Мидом, вважає, що стрижнем особи є її самосвідомість – результат соціальної взаємодії, в ході якої індивід навчився дивитися на себе як на об'єкт очима інших людей. Тим самим особа трактується як об'єктивна якість, що придбається людиною в процесі соціального життя.<br />Теорія необіхевіоризму, указує на те, що особа є результатом навчання людиною правилам життя і поведінки і є простою сукупністю соціально прийнятних відповідей на сукупність соціальних стимулів.<br />Теорія установки, розглядає особу як результат, тих, інколи неусвідомлених, установок, які формує суспільство самим фактом постійної дії (або тиск) на індивіда. На основі накопичених таким чином установок у вигляді різноманітних понять у людини складається принципова установка (або звичка) на те, щоб бути особистістю певного типу.</p> <p>10.3. Суспільство та особистість: проблеми соціалізації</p> <p>Вивчення природи та специфіки суспільного життя слід починати із вивчення його первинного елемента – людини, людини як особистості. Але людина не народжується особистістю. У процесі життєдіяльності, особливо в ранньому віці, вона набуває всі такі чи інакші необхідні ознаки та риси, котрі допомагають їй жити і діяти в соціальному середовищі, сприймати його і вносити свої впливові корективи у процес діяльності.<br />Індивід не має змоги вибирати де, коли і як йому жити. Він застає певне природне та соціальне середовище, змушений пристосовуватися, адаптуватися до його умов. Цей процес “входження” в суспільне життя прийнято називати соціалізацією.<br />Соціалізація – складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві.<br />Процес соціалізації триває все життя, в ньому виділяють кілька “життєвих” циклів (стадій): дотрудовий, трудовий та післятрудовий. Залежно від віку особи, умовно визначають три основних етапи соціалізації: первинна (соціалізація дитини), маргінальна (підліткова), стійка цілісна соціалізація (перехід до зрілості). Крім того, кожний період характеризується певними ознаками. Так, у дорослому віці соціалізація націлена на зміну поведінки у новій ситуації, а у дитячому віці акцент робиться но формуванні ціннісної орієнтації. Дорослі, опираючись на власний досвід, здатні лише оцінювати і сприймати їх критично, а діти в змозі лише засвоювати їх.<br />Соціалізація – як цілеспрямований конструктивний процес – повинна починатися в дитинстві, коли майже 70% формується людська особистість. Якщо запізнитися, можуть розпочатися незворотні процеси. Саме в дитинстві закладається фундамент соціалізації. Процес набуття певних соціальних якостей відбувається за чиєюсь сторонньою допомогою – агентів соціалізації (конкретних людей, які відповідальні за засвоєння культурних норм та соціальних ролей); інститутів соціалізації (заклади, установи, котрі впливають на процес соціалізації та спрямовують його).<br />Першим у житті агентом соціалізації є сім'я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Чимале значення має також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принципової, здатної до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння&#160; у подальшому оптимально вибудовувати взаємини з оточенням.<br />Процес соціалізації іноді суттєво видозмінюється. Це, як правило, пов'язано з переходом людини на нову життєву сходинку, новий життєвий цикл. Людині доводиться багато чому перенавчатися: відходити частково або цілковито від попередніх цінностей, норм ролей, правил поведінки (десоціалізація). Це може бути зумовлено її ізоляцією, обмеженням спілкування та можливостей щодо підвищення культурного рівня та ін. У перехідних суспільствах простежується ресоціалізація – докорінна зміна соціального середовища, що зумовлює необхідність особистості пристосовуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Цей болісний процес нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, пов'язаний з руйнуванням попереднього світорозуміння, необхідністю вироблення нового, спричинює розрив з традиційними культурними цінностями, породжує необхідність брати на себе незвичну соціальну роль тощо.<br />Отже, соціалізація особистості – складний процес її взаємодії з соціальним середовищем, в результаті якого формуються якості людини як справжнього суб'єкта суспільних відносин.</p> <p>ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ</p> <p>1. У чому схожість і відмінність таких понять: “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особа”?<br />2. Як на вашу думку, слід визначити зміст поняття “особистість”?<br />3. У чому значення соціологічної концепції особистості?<br />4. Які складові визначають структуру особистості?<br />5. Як визначити процес соціалізації особистості?<br />6. Охарактеризуйте особливості вікових етапів людського життя? <br />7. За допомогою яких факторів відбувається соціалізація особистості?<br />8. Як впливають соціальні норми на життєдіяльність особистості?</p> mybb@mybb.ru (anesthesia) Sun, 14 Oct 2012 18:08:34 +0400 http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=113#p113 http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=101#p101 <p>4.4. Культурологічні моделі як моделі розвитку суспільства</p> <p>Важливим питанням в соціології культури є погляд на розвиток суспільства крізь призму культурологічних моделей. Зародження та розвиток цього напряму пов’язано з іменами таких мислителів як М.Данилевський (1822 – 1885), О.Шпенглер (1880 – 1936), П.Сорокін (1889 – 1968), А.Тойнбі (1889 – 1975). Саме на їх думку історія розвитку суспільства може бути адекватно подана лише у вигляді різноманітних КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИХ ТИПІВ. Будь-який інший погляд на суспільство, вважали вони, не витримує наукової критики й має поступитися культурно-типологічному аналізу соціуму як більш продуктивному та евристичному.<br />Засади цього напряму були сформовані М.Данилевським у фундаментальному дослідженні “Росія та Європа”. У цій праці він висунув думку, за якою людство є абстрактне поняття. Насправді ж, за Данилевським, існує не абстрактне людство, а культурно-історичні типи цивілізації – єгипетський, китайський, ассирійсько-вавілонський, фінікійський, єврейський, грецький, римський тощо. Кожен з них по-своєму відтворює ідею людини та людяності, цивілізації та цивілізованості. Абсолютизація будь-якого з них, механічне перенесення його характерних рис на цивілізацію загалом неможливе, оскільки ідею вселюдськості може відбити лише уся сукупність культурно-історичних типів.<br />Історія розвитку цивілізації в цьому сенсі – це постійна зміна унікальних культурно-історичних типів, які творить окремий народ. І хоча вони взаємодіють, постійно обмінюються взаємними надбаннями, проте їхня унікальність не знищується, а міцнішає, входить до історичного контексту цивілізації, висвітлюється новими барвами в механізмах спадкоємності під час зародження та розвитку нових культурно-історичних типів. Наприклад, за переконанням М.Данилевського, єврейська культура позначена релігійною основою, грецька – художньою, римська – політико-правовою, германо-романська – науковою та індустріальною. Це так звані однопідставні та двопідставні культурно-історичні типи. Слов’янський тип, якому, згідно з прогнозом Данилевського, належить майбутнє, матиме багатопідставну природу. Він успадкує надбання попередніх культур і постане у вигляді синтезу таких своїх характерних рис як релігійність, науковість, творчість у мистецтві, технології та індустрії, політичність, економічна обгрунтованість та громадськість. Зазначимо, що мислитель прогнозував розпад європейського співжиття, конфлікт між романо-германським та слов’янськими типами культур і створення всеслов’янського союзу.<br />Ідеї Данилевського підхопив і збагатив відомий німецький мислитель, представник філософії життя О.Шпенглер, хоча його культурологічна модель соціуму є дещо суперечливою, але надзвичайно цікавою. Його головна праця “Занепад Європи” буквально перевернула європейську самосвідомість, зумовила бурхливе поширення методології культурологічного аналізу у соціологічних дослідженнях.<br />Культура, згідно з О.Шпенглером, виникає з тяжіння до “космічності”, до культивування такту та ритму. Вона охоплює всі надбання народу: від філософії та літератури до фінансових операцій та введення війни. Кожен народ створює унікальну культуру, яка має “душу”, внутрішню єдність усіх елементів і відокремлена від інших культур як своєрідних “організмів”, що послідовно проходять стадії зародження, розвитку, злету та занепаду. Згідно з О.Шпенглером, є вісім таких культур: єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, “аполонівська” (греко-римська), “фаустівська” (західноєвропейська) та культура майя. Суттєво, що мислитель пророкував народження та зліт ще одного типу культури – російсько-сибірської.<br />Кожен тип культури, за Шпеглером, має свій строк існування (приблизно тисячоліття), визначений внутрішніми особливостями її організації. Вмираючи, культура перетворюється на цивілізацію, яка постає у вигляді “мертвого простору” інтелекту, поля згасання культури. Симптоматично, особливо з позицій сьогодення, те, що на думку Шпенглера, сучасна західноєвропейська культура увійшла у стадію занепаду, окостеніння. Виявами кризи є поширення механічної праці, заміна “мистецтва” спортом, нагромадження техніко-технологічного потенціалу, а головне – домінування “масовізованої особистості”, соціальною базою якої є не еліта, а нижні верстви населення.<br />Теоретично близьку до концепцій історії суспільства як розвитку та занепаду своєрідних типів культур обгрунтував англійський соціолог Д.Тойнбі. У своїй фундаментальній праці з дванадцяти томів “Осягнення історії” він заперечував єдність історії людства та водночас відстоював тезу про існування своєрідних замкнених (локальних) цивілізацій. Кожна цивілізація проходить стадії виникнення, зростання, надлому та розкладу, після чого гине, поступаючись місцем іншій. На підставі глибокого аналізу історичного матеріалу, мислитель намагався вивести закономірності історичної зміни цивілізацій та спрогнозувати майбутнє людства. На його думку, ХХ ст. позначене існуванням п’яти головних цивілізацій: китайської, індійської, ісламської, російської, західної. Важливо, що рушійною силою розвитку будь-якої з них є творча меншість – носій своєрідного життєвого поривання, що, органічно відповідаючи запитові часу, залучає до культурно-історичної творчості інертну більшість. З часом творча еліта вичерпує свій життєвий потенціал, перетворюється на панівну меншість, яка нав’язує свою волю масам уже не авторитетом, як раніше, а силою. Протиріччя, що виникає в цей час, руйнує сформовану цивілізацію і готує грунт для нового культурно-історичного повороту.<br />На думку видатного вітчизняного та американського соціолога П.Сорокіна в основі кожної культури лежить особливий світогляд. Відповідно до їх різних видів виокремлюється чотири типи соціокультурних суперсистем:<br />1. Почуттєвий, коли світогляд спирається на почуттєве збагнення світу.<br />2. Умоглядний, що заснований на інтуіції.<br />3. Ідеалістичний, що включає і почуття і інтуіцію.<br />4. Еклектичний.<br />Кожному з перших трьох типів світогляду відповідають три види істини: почуттєва, духовна і раціональна.<br />Кожній світоглядній суперсистемі відповідає й визначений тип культури. Існує два основних і два проміжних типи культури.<br />ІДЕАЦІЛЬНА КУЛЬТУРА (основний тип), у якій переважають процеси пізнання. На цій стадії відбувається освоєння світу, створюються різноманітні (предметні, лінгвістичні, пізнавальні, технологічні, нормативні) форми, що дають змогу утворювати організаційні структури.<br />ЧУТТЄВА КУЛЬТУРА (основний тип), у якій домінує сенсорне переживання. На цій стадії вже сформовані та усталені рамки соціокультурних норм стають надто вузькими для придбаного інноваційного досвіду, що і спонукає людей знову звернутися до почуттєвого переживання для обгрунтування своїх дій.<br />ІДЕАЛІСТИЧНА КУЛЬТУРА (проміжний тип), що належить до перехідних типів і характеризується тим, що значення ідей і чуттєво відчутних предметів стає рівноправним, відбувається начебто гармонічне злиття двох типів світогляду в єдине ціле (наприклад, епоха античності та Відродження у європейській культурі);<br />ЕКЛЕКТИЧНА КУЛЬТУРА (проміжний тип), що припускає протистояння чуттєвих та ідеацільних елементів світовідчуття. <br />Між двома основними культурними типами, на думку Сорокіна, може бути реалізований або ідеалістичний, або еклектичний тип культури. У них обидва основних види світосприймання представлені або в гармонійній єдності (ідеалістичний тип), або у фрагментарному, еклектичному накопиченні і протистоянні один одному. В цілому культура функціонує в межах цих типів, переходячи у своїх формах від одного до іншого і циклічно змінюючи світогляд людей.<br />Якщо підвести підсумок викладеним ідеям, то зауважимо, що сучасна соціальна філософія і соціологія культури переповнена роздумами про майбутнє, долю людської цивілізації та культури. Ці роздуми розпочинаються, як правило, з визначення глобальних проблем, шляхів і засобів їх розв’язання як в регіональному розрізі, так і в межах цивілізації, особливо у зв’язку з таким соціальним феноменом ХХ ст., як науково-технічна революція. Якщо ж фахівці не зможуть розібратися у цьому, то можливо, що доля людства опиниться під знаком питання.</p> mybb@mybb.ru (anesthesia) Sun, 30 Sep 2012 15:24:09 +0400 http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=101#p101 http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=87#p87 <p>60. Проаналізувати соціально-економічний розвиток УРСР у 1965 – 1985 рр., обґрунтувати причини наростання застійних явищ.<br />Становище в економіці України у сер. 1960-х років загострилося. Працівники ряду галузей, в тому числі вугільної, хімічної, нафтопереробної, а також легкої і харчової, не справлялися з виробничими завданнями. Повільно вводилися нові потужності, зривалися плани будівельних робіт. Темпи технічного переоснащення виробництва істотно відставали, зокрема у вугільній промисловості. Значна частина техніки простоювала – виходили з ладу окремі вузли і деталі.<br />Командна система виявилася нездатною розв’язати проблеми технічного переозброєння виробництва, поліпшення якості продукції. Інтеграція науки і виробництва залишалася надто складною проблемою – цінні нововведення, винаходи і раціоналізаторські пропозиції працівників часто не впроваджувалися.<br />Чергова спроба розв’язати важливі проблеми економіки припадає на середину 60-х років. На початку свого правління Брежнєв продовжив розпочатий Хрущовим курс реформ. Суперечливий характер мала модель нового механізму господарювання – економічна реформа О.Косигіна 1965 р.: 1) вона мала за мету розширити господарську самостійність підприємств, посилити економічні стимули до праці (дозволялось коригувати на місцях 5-річний план); 2) реформа посилювала позиції центральних відомств (ліквідовувались раднаргоспи і відновлювались міністерства).<br />Реформа почалася у січні 1966 р. У цей час на нові методи господарювання перейшли 1,5 % підприємств України, а у 1970 р. – 70 % (спочатку на нову систему планування та економічного стимулювання перейшли 43 великі підприємства із 17 різних галузей промисловості). Перші кроки реформи принесли позитивні результати: пожвавилось сільськогосподарське виробництво, покращилось постачання населення міст продовольством, зросла продуктивність праці; основні показники 8-ї п’ятирічки (1966-1970) /“золота”/ було виконано. Однак перехід більшої кількості колективів на нові методи господарювання бажаних результатів не дав. З 1972 р. реформа гальмується і незабаром згортається. Основна увага переноситься на оборонну промисловість, освоєння Сибіру, збільшення капіталовкладень у с/г.<br />У 70 – на поч. 80-х рр. економіка СРСР та України розвивалась екстенсивними методами (орієнтуючись на валові показники виробленої продукції при низькій її якості), набирали сили тенденції, які свідчили про низький технологічний рівень промислового виробництва України. Великих втрат зазнали металургія (через недостатню увагу до своєчасної реконструкції виробництва, кращої організації виробничих процесів), вугільна промисловість (відсталість технічного оснащення, нестача робітників) – якщо у 1970 р. в Україні видобуто 207 млн. т вугілля, то в 1980 р. – 197 млн. т, у 1985 р. – 189 млн. т.<br />Однак на Україну на поч. 70-х років припадало понад 32 % загальносоюзного виробництва тракторів, 23 % виробництва сільськогосподарських машин та запчастин до них. Спрацьованість основних промислово-виробничих фондів у ПЕК у 70-80-х роках набула загрозливого становища (наприкінці 80-х рр. – 43 %). Майже 280 діючих шахт із 400 у середині 80-х років працювали без реконструкції понад 20 років. Продуктивність праці в республіці постійно знижувалася: у 1966 – 1970 рр. вона становила 6,1 %, то за 1976 – 1980 рр. – 3,0 %. Щорічно п’ята частина підприємств (20 %) не виконувала планів науково-дослідних робіт.<br />Чергову спробу побороти технічну відсталість, домогтися зрушень у технічному переозброєнні зроблено наприкінці 70-х років. Таке завдання містить постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 12 липня 1979 р. про удосконалення планування і посилення впливу господарського механізму на підвищення ефективності виробництва і якості роботи. Постанова передбачала першочергове виділення ресурсів на модернізацію виробництва. Однак наступні роки засвідчили, що були відсутні комплексний підхід до планування, забезпеченість фінансовими і матеріальними ресурсами. Більшість планів технічного переозброєння в Україні не виконувалась.<br />Зрівнялівка, безгосподарність, марнотратство призвели до втрати трудящими заінтересованості у творчій, високопродуктивній праці. Лише 1/3 працівників за даними соціологічних досліджень працювали у повну силу. Зазнали невдач і широко розрекламовані програми “Метал”, “Енергокомплекс”, “Праця”, “Матеріалоємкість”.<br />Керівництво республіки на поч. 80-х років вимушене було визнати наявність серйозних недоліків в організації промислового виробництва, стані НТП. Перший секретар ЦК КПУ В.Щербицький на ХХУІ з’їзді (1981 р.) визнав, що кошти, вкладені у технічне переоснащення шахтного обладнання, очікуваного приросту видобутку не дали, на повну потужність працювала лише 1/3 механізованих і автоматизованих ліній. Майже 1/5 металу на машинобудівних заводах республіки йшла у відходи.<br />Для поліпшення постачання населення продовольством у 1982 р. було ухвалено Продовольчу програму СРСР.<br />Загалом, у сер. 80-х років рентабельність підприємств УРСР зменшилася майже вдвічі, виробництво валової продукції с/г – більше ніж у 6 разів (запланованого більш-менш досягали у виробництві електроенергії, цементу, вугілля). Т.ч., економіка України входила у смугу тотальної кризи. Вона була неефективною, неконкурентоздатною, а більшість спроб оживити її мали суто адміністративний чи навіть ідеологічно-декларативний характер (“Економіка повинна бути економною”).<br />61. Визначити вплив перебудови в СРСР на події в Україні (1985 – 1991 рр.).<br />На поч. 80-х рр. симптоми системної кризи, яка складалася у СРСР, підштовхували керівництво країни до реформ у всіх сферах суспільного життя. Об’єктивні передумови реформування політичного і економічного ладу визріли у сер. 80-х рр. У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний розумний і прагматичний представник політиків післясталінського покоління М.С.Горбачов. Необхідність радикальних змін у всіх сферах життя суспільства проголосив квітневий (1985) пленум ЦК КПРС – курс на “перебудову”.<br />Метою перебудови було створення “гуманного, демократичного соціалізму” (мав поєднувати елементи ринкової економіки з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік зі збереженням єдиної союзної держави). Загалом перебудова була серією заходів, обмежених у часі, суворо контрольованих і здійснюваних центром.<br />Спочатку термін “перебудова” вживався лише у контексті поліпшення управління господарським механізмом. Основними елементами перебудови були: прискорення соц.-економ. розвитку країни (квітневий 1985 р. пленум, 1987), “гласність” і “широка демократизація” (1987), а також “нове мислення” у зовнішній політиці.<br />У розвитку перебудови можна виділити два етапи:<br />І. квітень 1985 – 1989 рр. – визрівання і становлення програми перебудови, її активне проведення владою;<br />ІІ. 1989 – серпень 1991 рр. – сповільнення і згортання перебудовчих процесів і відхід влади від перебудови, активізація і радикалізація народних мас.<br />Коротко програму реформ можна охарактеризувати таким чином:<br />1) У зовнішній політиці СРСР керівною стала концепція нового мислення. “Нове мислення” підкреслювало пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Основними результатами цієї політики були: виведення радянських військ з Афганістану (лютий 1989); виведення радянських військ із Східної Європи (крах комуністичних режимів і розпуск 1 липня 1991 р. ОВД); припинення переслідувань дисидентів (академік А.Сахаров повернувся до Москви) і глушіння зарубіжних радіостанцій. Зрушення у міжнародній політиці призвели до закінчення “холодної війни”. Внесок М.Горбачова у справу захисту миру сучасники оцінили неоднозначно (отримав Нобелівську премію миру, а ліві партії розцінили його діяльність як зраду інтересів СРСР).<br />2) У внутрішньополітичному розвитку М.Горбачов узяв курс на лібералізацію режиму. Одними з головних умов перебудови стали демократизація і гласність (проголошені на січневому 1987 р. пленумі ЦК) – можливість отримання правдивої інформації про діяльність державних і партійних органів, про міжнародні події, про історичне і культурне минуле свого народу. З цією метою відновила свою роботу комісія у справі реабілітації жертв політичних репресій. Значний внесок у відродження історичної пам’яті і ліквідації “білих плям” в історії зробила Спілка письменників України (“Літературна Україна”). Великий резонанс серед громадськості мали виступи О.Гончара, І.Драча, І.Дзюби, Б.Олійника. В українську літературу повернулися твори В.Винниченка, М.Хвильового. Стали доступні читачам історичні праці М.Грушевського, М.Костомарова, Д.Дорошенка, Г.Єфименко та інших українських і зарубіжних істориків. З допомогою української діаспори в Києві було створено Міжнародну асоціацію україністики. Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки української історії ХХ ст., як Центральна рада, Голодомор 1932-1933 рр., сталінські репресії, ОУН-УПА. Радикалізації суспільних настроїв сприяла і аварія на Чорнобильській АЕС, яка трапилася 26 квітня 1986 р.<br />Під гаслом “перебудови” сталінської моделі соціалізму і повернення до “ленінських принципів” політика Горбачова передбачала активізацію народних мас (під суворим контролем згори). Однак у деяких союзних республіках перебудова стимулювала маси більше запланованого: у Прибалтиці, Україні, Грузії активізувався національний рух, який поставив вимогу виходу республік із СРСР.<br />3) У економічному розвитку СРСР друга половина 80-х рр. пройшла під знаком “прискорення” (машинобудування; науково-технічний прогрес, активізація людського фактора). Програму радикальної реформи економіки проголосив у червні 1987 р. пленум ЦК КПРС: оренда, кооперативи – прийнято закон про ІТД&#160; (індивідуальну трудову діяльність), малі підприємства, СП з іноземними фірмами, у сільському господарстві – сімейний підряд. Однак ці заходи позитивних результатів не принесли: НП та реальні доходи на душу населення продовжували знижуватися, високими темпами зростав внутрішній і зовнішній борг. Провал політики реформ призвів до активізації народних мас: у липні 1989 р. відбувся перший страйк шахтарів Донбасу. Шахтарі вимагали збільшення оплати праці, вдосконалення пенсійної справи, забезпечення продуктами харчування.<br />Причинами невдачі перебудови стали: відсутність глибокого наукового обґрунтування економічних реформ (шляхом проб і помилок); відрив політичних процесів від соціально-економічних; збереження адміністративно-командної системи і керівної ролі КПРС; непослідовність і половинчастість реформ.<br />Керівництво СРСР та країни Заходу недооцінили національно-визвольні рухи в СРСР і, зокрема в Україні. Національно-демократичні сили у період квітня 1985 – до кінця 1989 р. виступали за оновлення соціалізму, досягнення суверенітету України на основі нового союзного договору, гарантування прав людини. З кін. 1989 – до грудня 1991 р. діяльність демократичних сил в Україні активізується і їх спільним гаслом стає боротьба за відновлення української державності.<br />16 липня 1990 р. Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, яка визначила основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики з метою досягнення суверенітету і незалежності України. Однак ІУ з’їзд народних депутатів СРСР (грудень 1990 р.), дотримуючись державної політики перегляду союзного договору, відмовився визнати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республіками. Це викликало наростання в Україні хвилі протестів проти союзного договору.<br />Переговори щодо змісту нового союзного договору вели керівники 9-ти республік з Президентом СРСР М.Горбачовим у Ново-Огарьово (під Москвою). До кінця квітня текст союзного договору було в-основному узгоджено. Однак Верховна Рада УРСР вирішила відкласти розгляд проекту договору на вересень 1991 р., намагаючись за цей час розібратися, що більш важливе для України: продовжити шлях до незалежності чи залишатися у складі “оновленої федерації”. Спроба державного перевороту у серпні 1991 р. завадила підписанню союзного договору і привела до розпаду СРСР. Рішення про денонсацію союзного договору 1922 р. і утворення СНД було ухвалено 8 грудня 1991 р. на зустрічі лідерів Білорусі, Росії та України у Біловезькій Пущі. Верховна Рада України ратифікувала угоду про утворення СНД із застереженням – збереження незалежності України як суб’єкта міжнародного права. Крах перебудови зумовив і розпад СРСР: республіки реалізували право виходу, зазначене у союзному договорі 1922 р.<br />62. Обґрунтувати передумови проголошення незалежності України, охарактеризувати історичне значення референдуму 1 грудня 1991 р.<br />Ідея проголошення незалежної держави в Україні відродилася у ході перебудови. Наприкінці 80-х років в Україні відбувається консолідація демократичних сил: у вересні 1989 р. члени Української Гельсінкської Спілки, “Товариства Лева”, “Зеленого світу” при підтримці київських письменників оголосили про утворення “Народного Руху України за перебудову” (з 1990 р. – Рух). Своєю програмою НРУ спочатку проголосив: відродження української мови та культури, необхідність демократизації суспільства, політичної, соціальної та економічної системи. Після радикалізації програми та діяльності (у 1990 р.), на перше місце Рух висунув ідею про вихід України з СРСР.<br />У жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон УРСР „Про мови в Українській РСР”, що забезпечив українській мові статус державної. У березні 1990 р. в Україні відбулися вибори до Верховної та місцевих рад народних депутатів, вперше проведені на альтернативній основі. У квітні 1990 р. було створено Українську республіканську партію (УРП) на чолі з Л. Лук’яненком. <br />Таким чином в Україні вперше склалася опозиція державній владі та Комуністичній партії (у 1990-1991 рр. виникло майже 20 опозиційних партій). Це послабило позиції КПРС (КПУ) у суспільстві, партія відставала від прогресивних перетворень. Багато комуністів виходять з рядів партії (1990 р. – 220 тис. осіб).<br />16 липня 1990 р. Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, яка визначала основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики. Основні положення Декларації:<br />– Україна як суверенна національна держава реалізує своє невід’ємне право на самоуправління в існуючих кордонах,<br />– єдиним джерелом державної влади у республіці виступає народ України, його інтереси представляє виключно Верховна Рада України,<br />– поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову,<br />– пріоритет республіканських законів над союзними,<br />– передбачалось створення банківської, фінансової, митної і податкової систем, формування власного бюджету, введення грошової одиниці,<br />– право на власні збройні сили, внутрішні війська і органи держбезпеки,<br />– статус нейтральної держави,<br />– самостійна зовнішня політика (рівноправний учасник міжнародних відносин).<br />Т.ч., основною метою Декларації було досягнення суверенітету і незалежності України.<br />У жовтні 1990 р. відбулася акція голодування студентів у Києві (висували політичні вимоги) і з Конституції УРСР було вилучено статтю 6 про керівну роль Комуністичної партії. <br />Однак керівні структури КПУ та КПРС залишаються на консервативних позиціях (і у питанні про збереження Союзу). ІV з’їзд народних депутатів СРСР (грудень 1990 р.) відмовився визнати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республіками. <br />Значною популярністю у суспільстві у 1990-1991 рр. також користувалася ідея оновленого Союзу (єдиної союзної держави). Про підтримку українців ідеї збереження СРСР як федерації рівноправних суверенних республік засвідчив всесоюзний референдум 17 березня 1991 р. (80,3 % – “так”).<br />Суспільні настрої в Україні змінилися під впливом серпневих подій 1991 р. (19-21 серпня). Вживаючи заходів для захисту свого суверенітету, Верховна Рада 24 серпня 1991 р. прийняла Акт про незалежність України. Ним було продекларовано створення самостійної держави – України. Назву “Україна” проголосив Закон від 17 вересня 1991 р.<br />Всенародну підтримку Акт проголошення незалежності України отримав на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.: 90,32 % проголосували за незалежність України. Одночасно з проведенням референдуму обирався Президент України. З 6 претендентів перемогу отримав Л.Кравчук (більше 60 % голосів). Так в історії України починався період державної самостійності та незалежного розвитку.<br />63. Проаналізувати особливості державотворчого процесу в незалежній Україні та особливості конституційного процесу.<br />Українське суспільство виявилося не зовсім підготовленим для державотворчих процесів. Складним і суперечливим за роки незалежності (1991-2007) був і політичний розвиток України. Перші демократичні реформи державного управління були проведені у 1991-1994 рр. Спрямовані вони були на деідеологізацію і департизацію суспільного життя, запровадження атрибутів державності та організацію державної влади. КПУ після спроби державного перевороту була заборонена до 1993 р. <br />Державну символіку було ухвалено у січні – лютому 1992 р.: музикальну редакцію державного гімну, національний прапор, малий герб. 6 березня 2003 р. був ухвалений Закон України „Про Державний Гімн України” (слова П. Чубинського, музика М. Вербицького).<br />Найбільш складною проблемою становлення політичної системи сучасної України виявилась організація державної влади, зокрема, її поділ на три гілки. Функції законодавчої влади перебрала Верховна Рада (вибори 1994 р., як і у всі інші органи влади, проводилися на багатопартійній основі за мажоритарною системою). Виконавчу владу в Україні представляють Президент (з 1991 р.) і Кабінет Міністрів (виконавча влада зазнала першочергового реформування: скорочення міністерств /у 1992 р. – 26/, обмеження їх повноважень щодо безпосереднього управління трудовими колективами та посилення їх відповідальності за проведення державної політики у відповідних галузях; важливе місце у реалізації державної політики на місцях зайняв інститут представників Президента на місцях – голови районної і державної адміністрації (Закон України від 5 березня 1992 р.)). Формування судової влади в Україні ще не завершено. Протистояння між різними гілками влади гальмує державотворчі процеси і ускладнює політичну ситуацію в Україні.<br />Для налагодження державної структури в Україні було ухвалено низку важливих законів: “Закон про громадянство України” (1991), “Закон про Збройні сили України” (6 грудня1991), про міліцію – 20 грудня, “Закон про свободу совісті і релігійні організації” (1991), “Закон про вибори народних депутатів України” (1997), “Закон про вибори Президента України” (1999). Вибори до ВР – 1994, 1998, 2002. У 2006 р. вперше відбулися вибори до Верховної Ради України на пропорційній основі (за списками від політичних партій). Вибори Президента – 1991, 1994, 1999, 2004, 2010. Протягом 1990 – 2000 рр. в Україні прийнято загалом понад 1400 законодавчих актів (абсолютну більшість із них становлять Закони України). За оцінками спеціалістів, для повного правового регулювання державних та суспільних процесів в Україні необхідне прийняття ще майже 1 500 законів.<br />Важливою складовою політичного розвитку України в період незалежності став конституційний процес. Розпочався він у 1990-1991 рр. У жовтні 1993 р. конституційна комісія, очолювана головою ВР Л.Кравчуком, подала кінцевий 4-й варіант проекту Конституції. Однак через політичну кризу у країні і протистояння різних гілок влади, конституційний процес уповільнився. З 10 листопада 1994 р. почала діяти нова конституційна комісія, очолювана Президентом України Л.Кучмою і Головою ВР О.Морозом.<br />18 травня 1995 р. парламент ухвалив конституційний Закон “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”, який регламентував повноваження законодавчої і виконавчої влади. Т.ч., Україна перетворилася у президентсько-парламентську республіку (керівник виконавчої влади – Президент, держадміністрації).<br />Організацію і діяльність державного апарату через відсутність нової Конституції (діяла Конституція 1978 р., до якої було внесено 200 поправок) забезпечував Конституційний договір, підписаний 8 червня 1995 р. між Президентом і ВР України (“Про основні принципи організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”).<br />На час дії Конституційного договору обмежувались права ВР і місцевих рад і розширювались функції виконавчої влади. Підписання цього договору стимулювало конституційний процес. У лютому 1996 р. конституційна комісія передала на розгляд парламенту проект Конституції, який обговорювався 3 місяці.<br />Самими дискусійними виявилось 5 пунктів проекту:<br />про поділ повноважень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови, статус Криму. (У ситуації затягування прийняття проекту конституції у ВР Рада національної безпеки і Рада регіонів рекомендували Президенту винести затвердження проекту Конституції на всеукраїнський референдум. Л.Кучма підписав відповідний указ).<br />В ніч з 27 на 28 червня 1996 р. народні депутати ухвалили Конституцію України. Остаточне редагування тексту завершилося 12 липня 1996 р.<br />Прийняття Конституції мало велике історичне значення. Конституція підвела юридичну базу під державність українського народу і дала поштовх розробці і прийняттю низки конституційних законів (один з найважливіших законів України – “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р.). Основний закон відповідає світовим конституційним стандартам і підводить юридичну базу під державність українського народу.<br />Наприкінці 2004 р. вибори Президента України спричинили вибух народного протесту, що отримав назву «Помаранчева революція». Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру. Президентом України за результатами виборів 26 грудня 2004 р. став В.А.Ющенко. Верховна Рада України ухвалює внесення змін до Конституції та початок політичної реформи, яка має вступити у дію з 1 січня 2006 р. і сприятиме перетворенню України з президентської на парламентсько-президентську республіку.<br />Однак парламентська криза 2006 р. засвідчила неефективність нової системи виборів до Верховної Ради України – пропорційної – та призвела до нових виборів парламенту у вересні 2007 р.<br />Отже, у період незалежності в Україні відбулося утвердження національної державності, прийнята Конституція, отримала розвиток багатопартійність. При цьому негативне значення для розвитку державності має загострення політичної боротьби.<br />64. Дати оцінку проблемі формування багатопартійності в сучасній Україні.<br />Зв’язуючою ланкою між урядом і народом виступають політичні партії. Формування багатопартійності є одним з основних елементів демократичної політичної системи. <br />Перші політичні партії в Україні виникли у 1989 – 1991 рр. (близько 20). Однак перші «неформальні» організації в Україні виникли у серпні 1987 р.: Український культурологічний клуб у Києві (дисиденти і звільнені політичні в’язні). Члени клубу проводили дискусії про закриті сторінки радянської історії, обговорювали питання про стан української мови та літератури.<br />Восени 1987 р. у Львові виникло «Братство Лева» - молодіжна організація, яка займалася питаннями культури, політології. У 1988 р. процес утворення громадських об’єднань набув масового характеру.<br />Весною 1989 р. було утворено громадське об’єднання «Меморіал», філії якого виникли у багатьох містах України. Члени об’єднання вимагали увічнити пам’ять про жертв сталінських репресій, відкрити архіви та донести до народу правду про сталінські часи.<br />У вересні 1989 р. в УРСР виник Народний рух України за перебудову. Ініціаторами його утворення стали Спілка письменників України, «Меморіал» та Товариство української мови. На час заснування Руху його підтримали 280 тис. осіб. У 1990 р. НРУ висунув гасло виходу з СРСР, проголошення самостійної і незалежної України.<br />У 1990 – 1991 р. виникає 8 нових політичних партій, зокрема Українська республіканська, демократична, ліберальна, селянсько-демократична партія, Партія зелених. Все ж, найчисельнішою залишалася Комуністична партія України, однак її керівництво було розгублене, а члени партії стали масово виходити з її лав.<br />Процес утворення нових політичних партій і рухів в Україні продовжується і на цей час. На початку 2006 р. в Україні було більше 120 партій (за неофіційними даними – 127). Це партії різних спрямувань – від релігійних до екологічних, від авторитарних до демократичних, від крайніх лівих до крайніх правих. Сучасні політичні партії України в цілому не виходять за рамки існуючих світових політичних концепцій: комунізм, соціал-демократія, лібералізм і консерватизм. Відбулося більш чітке структурування партій: ультраліві–ліві–лівоцентристи–центр–правоцентристи–ультраправі. <br />Дещо новий розклад сил сформувався в Україні після парламентських виборів 31 березня 2002 р.: зросла кількість прихильників КПУ та опозиційних сил. Одночасно консолідувалися й провладні партії. <br />Парламентські вибори 2006 р. визначили новий політичний розклад в Україні: парламентську більшість склали «Партія регіонів», КПУ та СПУ, до парламенту також ввійшли «Блок Ю.Тимошенко» та «Наша Україна». Внаслідок позачергових виборів до парламенту у вересні 2007 р. замість СПУ до ВР ввійшов блок В. Литвина.<br />Станом на жовтень 2010 р. в Україні зареєстровано 184 політичні партії.<br />Становлення багатопартійності активізувало діяльність громадських організацій в Україні (на сучасному етапі їх існує більше 500): професійні союзи, Український союз промисловців і підприємців, Союз офіцерів України, Союз солдатських матерів, Червоний Хрест, Київський слов’янський університет; Спілка українських студентів, молодіжне об’єднання “Січ”, скаутська організація “Пласт” (система освіти України на сьогодні охоплює понад 48 тис. закладів та установ, у яких навчається майже 15 млн. учнів та студентів, у ній зайнято понад 2 млн. фахівців).<br />Процес формування багатопартійності є незавершеним. Українські політичні партії не відображають інтереси всього населення, їх програми за винятком деяких питань багато в чому схожі. Пропорційна система виборів до органів влади змушує партії активізувати свою роботу серед населення та враховувати політичну ситуацію в Україні, яка вимагає зменшення чисельності партій, об’єднання їх у більш потужні об’єднання.<br />65. Проаналізувати проблеми реформування економіки України у період незалежності.<br />Перетворення у суспільстві і державі почалися при низькому рівні політичної і економічної культури мислення та складному становищі в економіці.<br />Стартові економічні показники України у 1990 р. були досить високими. Доля України у загальносоюзному виробництві складала: у виробництві вугілля – 23,5 %, чавуну – 40,8 %, сталі – 34,5 %, залізної руди – 44,5 %, цукру – 54,4 %, м’яса – 21,3 %, масла – 25,5 %, олії – 32,8 %. Однак вже перебудова показала об’єктивні труднощі реформування економіки України: більше 60 % її становила важка промисловість, оборонні галузі охоплювали 2/3 наукового потенціалу і 95 % продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування. Таке становище у н/г зумовило слабші стартові можливості України порівняно з іншими республіками. Недосконала організація державної влади ускладнила на перших порах державотворчий процес та реформування економіки. <br />Першочерговим завданням для творення національної економіки був перехід від командної до ринкової економіки. У силу обставин Україна виявилась втягнутою у ринкові відносини за російським зразком: у січні 1992 р. уряд Є.Гайдара за концепцією “шокової терапії” зняв державний контроль над ціноутворенням. Регулювати ціни, зростання інфляції, створення ринкових структур українські уряди не змогли. Стара система господарювання була підірвана, а нова ще не створена. 1992-1994 рр. стали для економіки України найбільш скрутними. Спад виробництва в Україні у 1994 р. досяг 27,7 %. Виробництво товарів народного споживання зменшилось на третину. Місцевий ринок заполонили неякісні імпортні товари.<br />Урядова політика мала на меті досягти фінансової стабілізації і вже після цього розпочинати реформи. Загальмувати інфляційні процеси уряд Ю.Звягільського зміг у липні 1994 р. (2,1 %, найменше за останні три роки) завдяки відстроченню бюджетних виплат. За шість місяців 1994 р. спад виробництва порівняно з відповідним періодом минулого року становив 36 %; у паливній промисловості – на 35,6 %; у чорній металургії – на 34,8 %; у легкій промисловості – на 50,7 %. Тіньовий сектор економіки України наприкінці 1994 р. становив 60 %.<br />Купівельна спроможність населення протягом 1991-1994 рр. фактично знизилася у 5 разів. Основна маса населення опинилася за межею бідності (у 1992 р. майже 64 %), зник “середній клас”, зросла кількість багатих (10 %). Особливо великих розмірів люмпенізація населення досягла у Донбасі (80 % працюючих займаються важкою фізичною працею). Розширення ринкових відносин не розв’язувало соціальні проблеми.<br />Метою урядової економічної політики з 1994 р. проголошувалось прискорене реформування як основний засіб виходу з економічної кризи. З 1995 р. у владних колах почалося корегування реформ, пошук власної української моделі ринкового трансформування економіки. Її основними напрямками у 1997 р. Президент України Л.Кучма визначив: прискорення приватизації, лібералізація податкової політики, інтенсифікація аграрного сектора, пріоритетність соціальної політики тощо. <br />З кінця 1994 р. в Україні розгорнулася приватизація підприємств, житлового фонду (квартир). Однак приватизація державної власності не супроводжувалася реорганізацією та модернізацією виробництва.<br />У 1996 р. була здійснена грошова реформа (купоно-карбованці були замінені на гривні). Це дещо зміцнило економіку України, але не зробило гривну стабільною. На фінансове становище держави негативно вплинула світова фінансова криза 1998 р. <br />У другій половині 90-х років спад в економіці дещо пригальмувався, відновлюються втрачені зв’язки з Росією та іншими державами СНД, стабілізуються ціни, розвивається мале підприємництво, ліквідується товарний дефіцит. Однак фінансове становище більшості підприємств залишалося дуже важким. У 1998 р. збитковим було кожне друге з них, близько 40 % усієї промислової продукції реалізувалося за бартером через гостру нестачу готівки.<br />Нові пріоритети економічного та соціального розвитку України на 2000 – 2004 рр. Президент визначив у лютому 2000 р. (у Посланні до ВР): визначення шляхів виведення економіки на траєкторію сталого розвитку, тісного поєднання політики структурних змін та економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою держави. <br />Із 2000 р. в Україні різко пішли вгору обсяги промислового виробництва практично в усіх галузях. За цими показниками Україна посіла провідне місце на пострадянському просторі.<br />Упродовж 2000 – 2003 рр. спостерігалися стабільні і високі темпи економічного зростання (середньорічні темпи – 7 %). Це були найвищі темпи в Європі. <br />Отже, позитивними тенденціями і процесами у національній економіці є формування фінансової, податкової, митної, банківської та інших систем. Деяких успіхів досягли процеси приватизації і створення корпоративного та приватного сектора в економіці. На поч. 2001 р. понад 70 % загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. <br />Негативними тенденціями економічного розвитку протягом останнього десятиріччя стали: обвальний розрив економічних зв’язків з колишніми радянськими республіками і, особливо з Росією, непродумана податкова і митна політика (60 % економіки перебуває у тіні, процвітає корупція), безпідставні позики валютних коштів у МВФ і Всесвітнього банку, неконтрольовані державою риси “хижацького” капіталізму (масова спекуляція, надмірна роль посередницьких структур, вивезення за кордон сировини, беззаконні валютні перекази у офшорні зони), “службовий” характер бізнесу. У результаті об’єктивних і суб’єктивних упущень більшість галузей промисловості знаходяться у кризовому стані: харчова, цукрова, масложирова. Легкій промисловості загрожує повний крах. Скандальний характер має приватизація (наприклад, у 1995 р. замість запланованих 8 тис. великих і середніх підприємств на аукціон виставили всього 945; тепер усі великі об’єкти в основному приватизовано, а деякі – наприклад, „Криворіжсталь” – приватизовано вдруге). Криза у виробництві посилила нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів – Волинська, Закарпатська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька області відстають в індустріальному розвитку.<br />Реформи у сільському господарстві (розпочалися із Закону “Про селянське (фермерське) господарство” від 20 грудня 1991 р.) привели до руйнування старих виробничих відносин на селі. Однак нові відносини недосконалі: фермерські господарства не змогли перетворитися у міцного товаровиробника (мають у середньому по 26 га землі при необхідних 200), а колгоспи були реорганізовані згідно з законом 1999 р. Загалом на селі завершився перший етап земельної реформи – роздержавлення землі і передача її у власність юридичних осіб. Головним завданням другого етапу реформи, який триває нині, є формування реального власника на землю (Земельний кодекс 2001 р. передав у власність громадян земельні ділянки /паї, розміром &#8776;5 га/) і перетворення землі на товар. У 2011-2012 рр. активно обговорюється питання проведення земельної реформи, а саме – дозволу купівлі-продажу сільськогосподарської землі в Україні. У зв’язку з загальним економічним становищем у державі селянські господарства залишаються малорентабельними.<br />Відсутність чіткої програми радикальних економічних змін в уряді (лише за 10 років змінилося 10 урядових кабінетів), провали фінансово-кредитної політики, недоліки в управлінні економікою залишають соціально-економічне становище в Україні у надзвичайно незадовільному стані. Незважаючи на різні спроби реформування, економічну кризу в Україні подолати до кінця не вдалося.<br />Для соціально-економічного розвитку України характерні прорахунки у розробці економічної стратегії і тактики, відсутня глибока політика трансформаційного етапу. Разом з ідеєю комунізму був відкинутий важливий компонент соціальних досягнень.<br />66. Визначити основні напрямки зовнішньої політики України на сучасному етапі.<br />На утвердження і розвиток незалежності України спрямована і її зовнішня політика. Завданням України на міжнародній арені є перетворення її на повноцінного суб’єкта міжнародних відносин. Демократичний і миролюбний зовнішньополітичний курс України визначила Декларація про державний суверенітет 16 липня 1990 р. <br />Розробка та апробація зовнішньополітичного курсу України пройшла декілька етапів:<br />І. 1991-1994 рр. – на основі принципу “балансу інтересів”, але з перевагою швидкої інтеграції у європейські структури (Концепцію зовнішньої політики України ВР затвердила 2 липня 1993 р. – “Основні напрями зовнішньої політики України”);<br />ІІ. 1994-2002 рр. – основними принципами зовнішньополітичного курсу вважалися виваженість, прагматизм, раціональність, основою зовнішьнополітичної моделі – концепція “мосту між Заходом і Сходом”;<br />ІІІ. З 2002 р. – пріоритетними напрямками зовнішньої політики є інтеграція до НАТО і європейських структур (травень 2002 р. – рішення РНБОУ, серпень – промова Президента Л.Кучми “Європейський вибір”).<br />Характерною рисою зовнішньої політики України є її багатовекторність. Перші кроки у напрямку європейської інтеграції Україна зробила у 1992 р., підписавши Заключний акт Гельсингської Наради з безпеки і співробітництва у Європі. У 1995 р. стала членом Ради Європи (міжурядова організація з метою сприяння інтеграційним процесам у області прав людини), у 1999 р. обрана до складу Ради Безпеки ООН.<br />У лютому 2008 р. Президент України В. Ющенко підписав протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ).<br />Роль України як регіонального лідера визнана в таких організаціях, як ОБСЄ, СНД, Центрально-Європейські ініціативи. У червні 1998 р. за ініціативою України була утворена нова міжнародна Організація Чорноморського економічного співробітництва. Співробітництво з країнами Причорноморського басейну свідчить про південний вектор української зовнішньої політики.<br />Історичне значення мала нормалізація відносин з Польщею та Росією. 21 травня 1997 р. президент Польщі А.Квасневський і президент України Л.Кучма підписали спільну заяву “До порозуміння і єднання”, спрямовану на подолання складної історичної спадщини. 30 травня 1997 р. був підписаний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською федерацією та 3 домовленості щодо розділу Чорноморського флоту (флот та інфраструктури були поділені пополам, але Росія викупила непотрібні Україні кораблі). Була також розроблена та затверджена (26 лютого – 1 березня 1998) Програма економічного співробітництва між Україною та Росією на 1998-2007 рр. У березні 1999 р. Україна вступила у члени Міжпарламентської асамблеї (МПА) СНД.<br />Іншим важливим вектором зовнішньої політики України є партнерські відносини з НАТО та США. Вона бере участь у здійсненні програми “Партнерство заради миру” (1994 р.), 9 липня 1997 р. підписала в Мадриді Хартію про особливі відносини між Україною та НАТО. Питання про можливість вступу України в НАТО обговорювалось на листопадовому саміті країн-членів НАТО у Празі (2002 р.). У 2005 р. Україна розпочала Інтенсифікований діалог з НАТО, який пропонується країнам, зацікавленим у членстві в Північноатлантичному альянсі. Однак у 2006 р. уряд заявив про неготовність країни у цілому до членства в Альянсі, що загальмувало переговорний процес, однак співробітництво України з НАТО розвивається за багатьма напрямками.<br />Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї (1996). Вона бере активну участь у акціях, спрямованих на припинення воєнних конфліктів, виконує миротворчу місію під егідою ООН (на Балканах, у Сьєрра-Леоне та інших країнах).<br />Основними зовнішньополітичними завданнями України на сучасному етапі є подальша економізація зовнішньої політики України і перетворення її на рівноправного партнера міжнародних відносин. Україна зацікавлена у вступі в ЄС, розвитку відносин з НАТО та інших пріоритетних напрямків.</p> mybb@mybb.ru (anesthesia) Mon, 20 Feb 2012 01:18:28 +0400 http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=87#p87 http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=34#p34 <p><a href="http://s54.radikal.ru/i146/1110/a1/eb50aa8d5263.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s54.radikal.ru/i146/1110/a1/eb50aa8d5263.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i434/1110/92/d57fd374b5c2.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i434/1110/92/d57fd374b5c2.jpg</a><br /><a href="http://s55.radikal.ru/i149/1110/ce/ccf971e9b6a1.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s55.radikal.ru/i149/1110/ce/ccf971e9b6a1.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i414/1110/69/4c348bec6b6f.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i414/1110/69/4c348bec6b6f.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i417/1110/21/e4740b3c3190.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i417/1110/21/e4740b3c3190.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i439/1110/37/04562b21151a.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i439/1110/37/04562b21151a.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i418/1110/b2/3e541c47758e.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i418/1110/b2/3e541c47758e.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i422/1110/2c/d760a178bb64.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i422/1110/2c/d760a178bb64.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i435/1110/1d/b6c338b95a1d.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i435/1110/1d/b6c338b95a1d.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i401/1110/a0/d13dddb0278c.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i401/1110/a0/d13dddb0278c.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i407/1110/61/8fd9373722ae.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i407/1110/61/8fd9373722ae.jpg</a><br /><a href="http://s54.radikal.ru/i146/1110/23/2895fa3dd85e.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s54.radikal.ru/i146/1110/23/2895fa3dd85e.jpg</a><br /><a href="http://s50.radikal.ru/i129/1110/85/14cf49ce93b2.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s50.radikal.ru/i129/1110/85/14cf49ce93b2.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i428/1110/01/ed8d94ee3e18.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i428/1110/01/ed8d94ee3e18.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i400/1110/2c/830c4c734c19.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i400/1110/2c/830c4c734c19.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i404/1110/3f/8e14c08c77e7.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i404/1110/3f/8e14c08c77e7.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i427/1110/fc/92a46db63789.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i427/1110/fc/92a46db63789.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i441/1110/c6/382033b1cead.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i441/1110/c6/382033b1cead.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i409/1110/88/a9960b5e8385.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i409/1110/88/a9960b5e8385.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i437/1110/96/053946f687a2.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i437/1110/96/053946f687a2.jpg</a><br /><a href="http://s004.radikal.ru/i207/1110/dc/950cf2090950.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s004.radikal.ru/i207/1110/dc/950cf2090950.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i436/1110/06/b19e4cf8b3d2.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i436/1110/06/b19e4cf8b3d2.jpg</a><br /><a href="http://i011.radikal.ru/1110/11/d398fa4ed5a5.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://i011.radikal.ru/1110/11/d398fa4ed5a5.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i444/1110/dd/a49919d8e6d6.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i444/1110/dd/a49919d8e6d6.jpg</a><br /><a href="http://s012.radikal.ru/i319/1110/21/57d9d81b4d10.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s012.radikal.ru/i319/1110/21/57d9d81b4d10.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i438/1110/f6/d8d13c26f481.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i438/1110/f6/d8d13c26f481.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i405/1110/bd/daff3b2565af.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i405/1110/bd/daff3b2565af.jpg</a><br /><a href="http://s55.radikal.ru/i149/1110/de/d965b43278da.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s55.radikal.ru/i149/1110/de/d965b43278da.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i403/1110/39/8b0b264918dc.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i403/1110/39/8b0b264918dc.jpg</a><br /><a href="http://s57.radikal.ru/i155/1110/6e/d49cc98d31ca.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s57.radikal.ru/i155/1110/6e/d49cc98d31ca.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i439/1110/48/3ab91cf4e74e.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i439/1110/48/3ab91cf4e74e.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i402/1110/4a/828bda687f9d.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i402/1110/4a/828bda687f9d.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i435/1110/f6/85f50ab27028.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i435/1110/f6/85f50ab27028.jpg</a><br /><a href="http://s41.radikal.ru/i094/1110/b8/34a599d90cb8.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s41.radikal.ru/i094/1110/b8/34a599d90cb8.jpg</a><br /><a href="http://s017.radikal.ru/i405/1110/3d/1d9ddd86e97b.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s017.radikal.ru/i405/1110/3d/1d9ddd86e97b.jpg</a><br /><a href="http://s51.radikal.ru/i133/1110/62/289aa6cad5bf.jpg" rel="nofollow" target="_blank">http://s51.radikal.ru/i133/1110/62/289aa6cad5bf.jpg</a></p> mybb@mybb.ru (anesthesia) Wed, 26 Oct 2011 10:33:34 +0400 http://pain.bbok.ru/viewtopic.php?pid=34#p34